О, Господи! Помилуй і прости!
Моє дитя маленьке захисти!
І виведи його у світ широкий,
І покажи йому Свої дороги,
Щоб вибрав він відкритою душею
Дорогу, що колись назве своєю...
О, Господи! Помилуй і прости!
Дітей моїх від лиха захисти,
Щоб добрі зерна в душах проросли,
І щоб серця черствими не були...
О, Господи! Помилуй і прости!
Кохання від неправди захисти.
Дай почерпнути сили і надії,
Любов’ю щоб світились наші мрії...
О, Господи! Помилуй і прости!
Від відчаю, зневіри захисти.
Навчи з терпінням шлях свій вибирати,
В житті лише на Тебе покладатись.
13 квітня, 2001 р.
Комментарий автора: Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
Левицька Галина,
Україна
Вірші й прозу писала з дитинства. У вирі життя і турбот моя квітка зів'яла, засохла... В 2003 році я зустріла Ісуса. Я дякую Богові, що Він не раз провів мене долиною смертною і дав нове життя. Дух Святий дає мені натхнення любити, радіти, писати...
Вийшла з друку моя перша книжечка з дитячими християнськими оповіданнями. Українською мовою. Повнокольорова. Замовити можна за тел. 0972665447 Моя сторінка в фейсбуці:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001665337155
Прочитано 8443 раза. Голосов 3. Средняя оценка: 3,67
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Слава і моя особиста подяка нашому Господу, Всесильному Люблячому Батьку, що Він врятував тебе, сестричко , і твою кровиночку, Михайлика! Дякую Богу , що ти є і твої вірші! Божих тобі благословінь, дорога сестричко! Комментарий автора: Щиро дякую Нашому Небесному Батькові за твоє серце, моя сестричко!!! Мир тобі!
Поэзия : Осеняю себя не крестом - Людмила Солма *) примечание:
Очень-очень старое стихо, неоднозначное в моем личном осмыслении - ни тогда в 1975г., ни сейчас - как вновь наткнулась в своих записях на этот криво вырванный из дневника, которого давным уже давно нет, листок...
Выплеснулось одномоментно. Как по наитию наваждения... И до сих пор вызывает удивление необъяснимо мятежной крамолой. Взгляд чуждый и несвойственный моей юности. До абсолютнейшей противостественности. Тяжеловесно-декадентская случайная мысль...
И хотите верьте, хотите нет: но, как только набрала полностью этот стихо-текст, даже не успев сохранить в файле, внезапно отключился свет...
Через несколько минут снова включаю компьютер и заново набиваю в Word это стихотворение.
А мысленно по ходу соображаю: старые записи... забытая памятность событий... Стоит ли ворошить все это нынешним осмыслением?!
Сейчас мне думается, это было, скорее всего, эмоционально-метафорическое эхо чего-то, навеянного каким-то книжным, скорее всего, прочтением... Хотя, помнятся немного и расплывчато-смутные события того давнего февраля. Необъяснимое созвучие разума и сердца -абсолютно чуждому мгновенью?! Поэзия раздумий и осмысления...
Немного подредактировала его, расставив акценты знаков препинания, заменив пару-тройку слов. Поискала среди памятно-знакомых классических стихов более подходящие эпиграфы и остановила свой выбор на трех 4-стишиях из И.Северянина - как показалось мне вчера вечером, наиболее характерных именно многозначием того неясно-уловимого для меня нынешней, эмоционального настроения или смысла, изложенного в этом старом моем стихе:
*Отходная Петрограду*
«Ты проклят. Над тобой проклятья.
Ты точно шхуна без руля.
Раскрой же топкие объятья,
Держащая тебя земля...»
(Игорь Северянин, 1918-VII)
*Осенние листья*
«Осеню себя осенью – в дальний лес уйду.
В день туманный и серенький подойду к пруду.
Листья, точно кораблики, на пруду застыв,
Ветерка ждут попутного, но молчат...»
(Игорь Северянин, 1929)
*Конечное ничто*
«Мы призраками дуализма
Приведены в такой испуг,
Что даже солнечная призма
Таит грозящий нам недуг...»
(Игорь Северянин, 1918-ХП)
И решилась все-таки выставить это стихотворение читателям на обозрение. Возможно кто-то, да задумается на минутку о бренности сиюминутных настроений. И поймет, что жизнь в общим-то не стоит того, чтобы безысходно отчаиваться, впадая в черный пессимизм. Стоит только оглянуться вокруг себя, посмотреть в глаза близких и знакомо-незнакомых людей, переосмыслить сумбур собственной души. Возможно причины духовного одиночества таятся в нас самих – в нашем непомерном величии Эго...
На этой житейски-философской мысли я и закончу свои раздумья над загадкой старого обрывка из забытого мной, выборочно "разоренного" когда-то дневника...
Людмила Солма, 15.10.2007г.
