Різдво Христове скоро до всіх нас завіта,
Щоб славить Божу милість,Спасителя Христа.
Готують подарунки,щоб радість принеслИ,
Щоб у цей день щасливі люди усі були.
Чекають подарунків дорослі й дітвора-
Христос же лежить в яслах біля вола й осла...
На серці радість, щастя, усміхнені уста.
Чи ж кожен в цю хвилину згадає про Христа?
Ісус в цей світ явився, щоб кожен щастя мав,
Щоб кожен Божу милість , Божу любов пізнав.
Знедолені старенькі, покинуті малі
Чи ж у цей день відчують,що в світі не самі?
У день оцей святковий щось дам, ради Христа.
А потім? Потім у мене сімейна суєта,
Робота, телевізор (щоб знать, чим світ живе).
І кожен день при днині отак мій час пливе.
Я матері не маю як написать листа,
Не те, щоб уділити увагу просто так,
Згадати про каліку, про брата, що в тюрмі,
Про діток, що блукають в страшній нічній пітьмі,
Яких повикидали геть, як сміття, на двір.
Куди ми направляєм свої серця і взір?
У нас, у християнах, живе любов Христа,
Яка для всіх доступна, і лагідна, й проста?
Чи ж всі ми пам"ятаєм- блаженніше давать,
Давать дійсно нужденним, а не для себе брать?
Не лИше в дні святкові давайте в світ нестИ
Любов Христа чудову, щоб зло перемогти.
Через Різдво Христове любов свята Христа
Нехай просвітить очі, наповнить нам серця.
Бог є любов безмежна для кожного з людей.
Через дітей Господніх хай ця любов іде.
Ольга Назарова,
Украина
Ти все розставиш на свої місця, мій Боже.
Лиш Ти надійний, вірний, Боже мій.
НавЕсти лад у всім мені Ти допоможеш.
Вся довіряюся, Господь, лише Тобі. Амінь.
Прочитано 7082 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : К Богу - как к Отцу. - Тамара Локшина Мой отец никогда не держал меня на руках, мне не знакома отцовская любовь и ласка, безразличие и укоры были моими постоянными спутниками детства. Для него я всегда была ребенком второго сорта, только потому, что родилась девчонкой (к моим братьям он относился совершенно по-другому). Эту неприязнь я чувствовала всем своим существом. Когда я вышла замуж, он иногда навещал нас и то-ли из чувства вины, то-ли еще по какой-то причине приносил конфеты... мне хотелось прижаться к нему, ведь он был моим отцом, но где-то внутри я отмечала для себя, что по прежнему боюсь его. Во мне был невосполнимый вакуум желания близких взаимоотношений но между нами по прежнему стояла какая-то непреодолимая стена. Я верю, что Бог расплавит его сердце, ведь он страдает от этого не меньше чем я, может быть даже не понимая этого.
Я безмерно благодарна Богу за то, что Он стал моим Отцом и восполнил во мне эту утрату.
