Когда усталость душ достигнет дна
Инок59
Кроя мозаику из мыслеформ,
Мы вязнем в прогрессирующей стагнации.
Беда ведь не в отсутствии реформ,
Реформы это неизбежный слом,
В отсутствии неверной мотивации…
Покуда потребленье идеал,
Мы поощряем низменные страсти.
Но кто сказал если народ устал,
Вор и подлец захватит пьедестал,
Пестуя страх не удержаться власти.
Усталость это диссонанс проблем,
А мирозданье ценит равновесие.
Россия мечется промеж двух систем,
Назрели перемены видно всем,
Но в лже- элитах бродит мракобесие…
Весь фокус в том, что мы не сознаём,
Что изменения, делегирует сознание.
Пока мы к равновесью не придём,
Власть предержащие будут грозить дубьём,
Ведь стаду не доступно созидание…
* * *
Когда усталость душ достигнет дна,
Мы станем этот мир лечить ЛЮБОВЬЮ.
Ведь ценность жизни видится сполна,
Тому, кто оценил всю бездну *сна*,
И не подвержен страхам и злословью…
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
